Війна в Україні безперечно впливає на кожного українця, залишаючи слід у психіці військових та цивільних, змінюючи історію нашої країни, поведінку та хід життя кожного конкретного українця.
У тому, як український народ переживає ці травмуючі події є групові та індивідуальні процеси.
Те, як кожен із нас на індивідуальному рівні бореться за виживання та піклується про свою фізичну і психічну стійкість - прямо впливає на динаміку в групових процесах суспільства в цілому.
Війна - потужний стресор, не порівняти з тими, які супроводжують мирне життя й тому стресові реакції людського організму у відповідь на події війни можуть бути непередбачуваними. Зараз всі ми знаходимося у стані стресу й кожен на свій лад реагує та адаптується до життя в умовах воєнного стану. Під дією стресора змінюється не лише робота наших внутрішніх органів - ми реагуємо на стрес, також, змінюючи поведінку. Зміни харчової поведінки можуть коливатися в діапазоні від «жодна їжа в рот не лізе» до «постійно їм» (навіть за відсутності розладів харчової поведінки)
Вважається, що реакції організму на гострий стрес можуть проявлятися до шести тижнів. З плином часу інтенсивність їх прояву буде спадати, а згодом у більшості з нас вони минуть самостійно.
Коли це відбувається у гострій фазі (в часовому проміжку до трьох днів) - це нормально. В цей час відбувається активне вироблення гормонів стресу та активізуються природні реакції людини на стрес "бій або біжи" та всі системи організму, що з цим пов'язані.
На цьому етапі не слід змушувати себе їсти як зазвичай, і коли ви не відчуваєте голоду - то нічого страшного, основне, що потрібно - це пити багато рідини. За кілька днів такого «харчування» нічого страшного не станеться (в умовно здорової людини).
А ось після завершення даного етапу варто прослідкувати за тим, щоб такий спосіб харчування не перейшов у звичку. Адже така харчова поведінка пов'язана з ризиком виникнення як симптомів на кшталт зниження ваги тіла, ламкості кісток, випадіння волосся, втрати свідомості тощо, так і серйозних розладів харчової поведінки як анорексія.
Коли через декілька днів період гострої реакції на стрес мине, а відчуття голоду все не з'являється - ми, аби не провокувати ризиків для здоров'я, можемо допомагати собі та своєму організму отримувати необхідні для життя енергетичні ресурси, тобто їжу.
Коли тривалий час на фоні стресу ми не відчуваємо бажання їсти - ми можемо нагадувати собі про це у прямому сенсі цього слова. Помічним в цьому може стати налаштування нагадування кожні 4-5 годин на будь-якому гаджеті, наприклад, на телефоні. Щоразу як звучить сигнал, ми розуміємо, що прийшов час "заливати пальне", щоб мати можливість жити та рухатись далі.
Коли людина весь час їсть і це відбувається у часовий проміжок, який припадає на фазу гострої стресової реакції, тобто, це період в декілька днів після дії стресору на організм людини - це нормально. Так наша психіка захищає себе від можливого руйнування, це своєрідний захист від «більших втрат».
Навіть коли цей період минає, а бажання їсти більше їжі залишається - це, також, має досить логічне пояснення.
Такі широко вживані та легко доступні продукти як хліб (чи будь-яка випічка), шоколадні батончики, чи навіть картопля (особливо гаряча) - мають високий глікемічний індекс. Тобто, їх вживання швидко підвищує рівень цукру в крові. На рівні відчуттів це знаходить відображення у "миттєвому задоволенні". Вся калорійна жирна їжа, якої досить часто хочеться їсти та в більших кількостях ніж зазвичай, також, стимулює систему задоволення (дофамінову систему).
З одного боку споживання їжі відволікає від дії стресору, а з іншого боку - вживання такої їжі є джерелом енергії, яку наш мозок вважає цінним ресурсом для виживання.
В цей час не слід пред'являти звинувачення собі чи ще гірше «воювати з їжею» - це стане додатковим навантаженням на психіку, яка всі свої ресурси направляє на адаптацію та відновлення. Пам’ятайте, що зайвою вагою слід вважати таку, яка шкодить нашому здоров’ю і вже виходячи з цього формувати свій раціон. Доброю стратегією поведінки може стати підтримка себе (за можливості) повноцінним сном, активністю на свіжому повітрі, спілкуванням з важливими для вас людьми, «дихати» та особливо «видихати» тощо.
Відсутність апетиту (як реакція організму на дію стресору) поступово зникатиме і бажання їсти відновлюватиметься. Може бути так, що людина починає їсти більше ніж зазвичай і це, також, нормально. Дефіцит їжі спровокував компенсаторну харчову поведінку. Оскільки наш організм керується закладеними інстинктами виживання, то для забезпечення безперервності життя - намагається компенсувати, те чого не вистачало (підвищений апетит) і зробити запаси (умовно переїдання) на випадок, якщо знову не буде отримувати їжі.
Якщо людина не отримує необхідної кількості їжі протягом кількох днів, то коли така можливість з'являється, людина несвідомо намагається компенсувати нестачу, щоб відновити баланс. А людський мозок (найстаріші його частини) починає працювати в режимі виживання і намагається запастися ресурсами, стимулюючи до вживання їжі.
Про компенсаторну харчову поведінку добре написано в книзі «Психолог у концтаборі» в якій автор описує свій досвід перебування в концтаборі. Віктор Франкл пише про жахливі умови виживання в яких перебували в'язні, про мізерні супернизькокалорійні пайки та тотальне недоїдання від якого вони потерпали весь час, що знаходились там. І коли він опинився серед тих небагатьох, кому пощастило вижити, про свій досвід «звільнення від обмежень в їжі» в його книзі написано так:
«Тіло звільнилося швидше, ніж мозок. Воно на повну скористалося свободою із першої миті. Воно почало жадібно їсти, годинами й днями, навіть посеред ночі. Дивовижно, яку кількість їжі можна з’їсти.»
Так, парадоксально, але найчастіше за все переїдання зумовлене саме досвідом недоїдання.
З плином часом інтенсивність цього компенсаторного бажання їсти має спадати, механізм природного режиму харчування має відновитись. Важливо зауважити, коли в цей період людина почне «забирати в себе їжу», може спровокувати небажані реакції власного організму в циклі «обмеження – переїдання». Дайте собі з цим час… Зараз основна задача для всіх українців - жити.
Важливо:
Коли Ви вже зараз відчуваєте, що будь-яка з вищезазначених змін харчової поведінки надмірно турбує чи не дає «нормально» жити, зверніться, будь ласка, за консультацією фахівця.
Оскільки війна в Україні продовжується й ми надалі знаходимось в умовному полі жахливих і травмуючих подій, нас може ще не раз відкидати в стан гострої стресової реакції. Погано, що ми маємо багато стресу, але хороша новина в тому, що наша психіка досить пластична та має здатність швидко адаптуватися.
