«Схуднути, щоб виглядати краще» – є неймовірна кількість людей, які посилено намагаються стати кращими чи ідеальними за допомогою цієї своєрідної формули. Часто турбота про власний престиж спонукає людей до схуднення, а велика кількість так званих експертів по харчуванню завжди «допоможуть» з цим. Головне правило схуднення – дефіцит калорій. Треба витрачати більше, ніж з’їдати – здавалося б все логічно і просто. Отже, переглянути своє меню на користь «правильного харчування» – це основне для досягнення цієї цілі. Але чи так все просто, коли мова йде про обмеження себе в їжі? Якби люди, які «голодують за власним бажанням» знали про найочевидніші наслідки такої поведінки - чи стали б вони робити це?
Коли Друга світова війна добігала кінця, майже по всій Європі лютував голод. На самому початку звільнення окупованих німцями територій, світ зіткнувся з голодуючими і виснаженими мирними жителями, багато з яких вижили, харчуючись лише картоплею і хлібом та нічим іншим. На той момент з наукової точки зору майже нічого не було відомо про людське голодування: який його вплив на організм і як допомогти оговтатися людям, які зазнали такого крайнього ступеня позбавлення їжі.
У пошуках відповідей на питання «Як таке обмежене харчування вплине на фізіологічні та психологічні аспекти цивільних осіб?» і «Який буде найефективніший спосіб післявоєнної реабілітації?» було розпочато один з найсміливіших наукових експериментів на людях. Учасники цього дослідження спочатку тривалий час голодували, а потім їх знову мали нагодувати.
У листопаді 1944 року 36 добровольців приїхали до Університету Міннесоти для участі в річному дослідженні під керівництвом Анселя Кіза, який на той час був молодшим професором фізіології Міннесотського університету, а також консультантом військового міністерства.
Всі учасники експерименту пройшли суворий відбір. Їх було обрано з більш ніж 200 добровольців. Це були неодружені чоловіки, які демонструвати хороше фізичне та психічне здоров'я. Кожен з них, також, мав демонстрували здатність уживатися з іншими у важких обставинах та інтерес до роботи з надання допомоги.
Експеримент почався тримісячним періодом, коли учасники отримували їжу приготовану штатним кухарем і споживали близько 3200 калорій в день (звичний режим харчування). Продовжився експеримент шестимісячним періодом харчового обмеження, де калорійність їх звичайного раціону була обмежена вдвічі, щоб відобразити умови війни у Європі. Добровольці споживали близько 1500 калорій в день і в результаті вони втратили приблизно 25% своєї ваги.
Вже на початковому етапі «дієтичного» періоду учасники експерименту почали повідомляти про зниження рівня фізичної енергії і особистої мотивації. З'явилася байдужість до всього, що стосувалося особистісного розвитку і звичайного спілкування. Значно зменшилось, а згодом зовсім зникло сексуальне бажання. Весела та галаслива компанія (такими добровольці були на початку) стала сумною та апатичною, нездатною до планування та прийняття рішень. Учасники стали дратівливими та грубими, терплячість і витримка покинули їх, а емоційні вибухи гніву стали постійними.
Коло їх інтересів звузилось до єдиного – їжі. В кіно вони розуміли гумор у фільмах, але їм більше не хотілося сміятися, любовні сцени у кіно здавалися їм нудними і тільки сцени з їжею викликали інтерес. Деякі учасники старанно колекціонували кулінарні рецепти, інші вивчали кулінарні книги і розмовляли та фантазували про їжу.
Були такі учасники, що почали палити, щоб послабити відчуття голоду, інші вживали до 30-ти пачок жувальної гумки в день, поки її не заборонили дослідники. Деякі учасники намагалися наповнити шлунок водою, інші пили велику кількість кави з метою обманути голод.
Тіло чоловіків почало стрімко втрачати вагу, а середня частота серцебиття у молодих та фізично здорових людей різко знизилася: з 55-ти ударів за хвилину до 35-ти. Їх організм через дефіцит калорій перейшов у «енергозберігаючий режим». Частота випорожнення становила раз на тиждень, об’єм крові зменшився на 10%, шкіра у більшості з них сильно загрубіла, погіршились координація та слух, періодично виникав дзвін у вухах. Їм було постійно холодно і навіть у липні вони весь час носили теплі речі. Водночас їх чутливість до тепла знизилася: вони легко тримали дуже гарячі предмети та просили подавати їм їжу якомога теплішою.
Можливо хтось з Вас, тих хто читає ці рядки і «голодує за власним бажанням» – впізнає ці симптоми в собі? Можливо в близької чи рідної вам людини? Це насправді реальність! Велика кількість людей задля «примарної досконалості» живуть напівголодне життя. Організм людини, що дотримується дієти – це голодуючий організм, незалежно від того, які заборони передбачає дієта. Фігури прихильників дієт, звичайно, мають мало подібного із зовнішністю голодуючих мирних жителів на окупованих ворогом територіях – проте «симптоми» і тих, і інших дуже схожі. В своєму інтерв’ю для ВВС від 2014 року Маршалл Саттон - один з учасників Мінесотського експерименту чітко висловився, що задля цього дослідження приніс себе в жертву. Так, так, саме в жертву! Він голодував, щоб інші були краще нагодовані. За його словами, його друзі ризикували своїм життям на війні у південній частині Тихого океану, в той час як для нього було честю принести себе в жертву. Уявіть собі, що в 2022 році, коли в Європі знову вирує війна - є велика кількість людей, які, також, добровільно приносять себе в жертву! Навіщо проводити такий жорстокий експеримент над собою?
Потім слідував третій етап дослідження. Учасникам знову дозволили їсти те, що вони хочуть. Протягом тривалого часу майже всі чоловіки почали поглинати величезні порції їжі та відчували, що ніяк не можуть вгамувати голод, скільки б не їли. У «період необмеженої реабілітації» було помічено, що учасники стали споживати від 5000 до 10000 калорій на добу. Вони усі без виключення набули більшої маси тіла, ніж мали до початку експерименту. «Округлість стала домінантною ознакою» чоловіків, які вступили в експеримент підтягнутими. Лише через, приблизно, п’ять місяців повноцінного харчування їх лібідо повністю відновилося, а фізіологічні показники прийшли в норму. У них не було жодних скарг, окрім задишки, яка з’явилася через зайву вагу. Повернулася доброзичливість, активність та зацікавленість життям.
Мінесотське дослідження голодування до сьогодні є одним з найбільш відомих досліджень, які використовуються як джерело психологічної просвіти при порушеннях харчової поведінки. Воно цікаве не лише знаннями про психологічні та фізіологічні наслідки голодування, а й також дає розуміння про причини переїдання як наслідків недоїдання.
На сьогоднішній день є вже велика кількість досліджень, які доводять що будь-яке обмеження необхідної кількості калорій (дієта!) для людини призводить в кінцевому результаті не до зниження, а до збільшення ваги (особливо у підлітків і молодих людей). Більш того, дієтична поведінка призводить до неконтрольованого переїдання (компульсивного) і є найпоширенішою причиною розвитку розладів харчової поведінки.
Ансель Кіз пережив жахливі часи під час експерименту. Коли добровольці схудли, стали виснажені і відчували на собі всі наслідки голодування...він приходив додому і казав: «Що я роблю з цими молодими людьми? Я гадки не мав, що це буде так важко». Результати дослідження були опубліковані Кізом у класичній 2-томній монографії «Біологія людського голодування».
Кіз, також, підкреслював драматичний вплив голодування на психічний стан та особистість і стверджував, що демократія та державне будівництво неможливі для населення, яке не має доступу до достатньої кількості їжі. Знаючи як голодування звужує свідомість людей, робить їх апатичними та нездатними думати про всі інші речі - голодування часто свідомо використовується як зброя. Історія воєн сповнена прикладів військової тактики, яка навмисно використовується з метою морити голодом громадянське населення або ворожі армії. Така тактика вважається військовим злочином, як ми знаємо російських окупантів в Україні це не зупиняє: вони осаджують захоплене населення, нападають на продуктові магазини, сільськогосподарські райони і зерносховища, встановлюють міни на сільськогосподарських угіддях, блокують вихід кораблів з пшеницею з українських гаваней тощо.
Незадоволені фізіологічні потреби організму як потреба в їжі – позбавляють людину можливості мислити і тим більше прагнути до свободи або незалежності. Кожен з нас може посилювати свої позиції, використовуючи тактику піклування про своє здоров’я. Тоді повноцінне харчування стане свого роду бронею, що перешкоджає різному за силою й інтенсивністю негативному впливу на нашу психіку та тіло.
А чи знали ви, що Нарцис згідно з одним з давньогрецьких міфів - помер від голоду, оскільки полюбив своє відображення у воді так сильно, що не міг відірватися від нього ні на крок?
Спробуйте просто зараз дати собі відповідь на питання: «Чому я примушую себе худнути? Я хочу стати кращим? Краще ніж хто? Чому мені так важливо бути кращим ніж я є зараз?»
Уявіть собі, що всі жінки і чоловіки одного ранку прокинулася повністю задоволені своїми тілами! Ми б дозволили собі їсти все, що хочеться. Вдягати одяг, який хочеться…Забули б про тривалі виснажуючі заняття в спортзалі… А велику частину часу та енергії, які звільнились, використовували, щоб відкрити для себе нові можливості, інтереси, взаємодії, знання…Виглядає як велике полегшення та більше свободи, чи не так?
Таку шалену кількість сил люди прикладають, щоб «схуднути і стати краще», що якби зібрати ці сили воєдино, напевне, можна було би змінити світ! В погоні за «примарною досконалістю» та власним престижем – на жаль, люди ніколи не бувають достатньо хорошими і впевненими в тому «що відповідають». Навіть якщо в очах оточуючих виглядають успішними!
В своїй приголомшливій лекції «Сміливість бути недосконалим» доктор Рудольф Дрейкурс, один з основоположників індивідуальної психології, серед іншого розмірковує про те, що змушує нас прагнути здаватися краще ніж ми є і як ми можемо здобути мужність «бути неідеальними», що є рівноцінним поняттю «бути справжніми»:
«Ми повинні усвідомити, що ми достатньо хороші, такі як ми є. Ми ніколи не станемо кращими, незалежно від того, наскільки більше ми можемо знати, як багато вмінь ми можемо набути, скільки статусу, чи грошей, чи чогось ще. Якщо ми не можемо примиритися з собою такими, якими ми є – ми ніколи не зможемо примиритися з собою. Це вимагає мужності, щоб бути недосконалим. Вимагає усвідомлення того, що «я не ангел, що я не надлюдина, що я роблю помилки, що в мене є недоліки. Але я досить хороший, тому що мені не потрібно бути кращим за інших» — це величезне полегшення . . .»
